«Надзвичайно вражений і щасливий побувати в колисці української ботанічної науки. Це здійснення давньої мрії і велике натхнення для подальших досліджень», – так зазначив після відвідин Кременецького ботанічного саду кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник відділу природної флори Національного ботанічного саду ім. Гришка Шиндер Олександр Іванович. Мета візиту – обмін досвідом, науковими напрацюваннями, здобутками та ознайомлення з рослинами природної флори, інвазивними видами.

Екскурсію експозиційною та науковими зонами для колеги з Києва провела завідувач відділу фітосозології Онук Ліана Леонідівна. На згадку та для використання в роботі Олександру Івановичу подаровано «Каталог рослин відділу фітосозології» Кременецького ботанічного саду. Робоча зустріч була продуктивною і переросте в подальші спільні проєкти.

Цьогоріч, 23 жовтня, виповниться 180 років від дня смерті «батька флористики» - Віллібальда Бессера, який своє життя, наукову і педагогічну діяльність, присвятив Кременцю, зокрема ботанічному саду, який існував при Вищій Волинській гімназії. Величезною втратою було для нього переведення Кременецького ботанічного саду до Києва. Адже те, що збирав він із усього світу, співпрацюючи з провідними європейськими центрами ботанічної науки, мусило «переїхати» до столиці. 12 тисяч таксонів – саме стільки рослин налічував колекційний фонд ботанічного саду в Кременці. Усе, що було перевезено, переведено, лягло в основу ботсаду при Київському університеті св. Володимира. Нині це Ботанічний сад імені академіка Олександра  Фоміна. І хоч у Києві Віллібальд Бессер далі викладав ботаніку, щодня мав змогу бачити своє дітище, серце його до кінця життя було з Кременцем. Тут він помер і, як заповів, похований: на монастирському кладовищі.

Постаті Віллібальда Бессера присвячуються всеукраїнські та  міжнародні науково-практичні конференції.

У Кременецькому ботанічному саду бережуть світлу пам’ять про вченого, завдяки якому цей Сад у 19 столітті увійшов до номенклатури ботанічних садів світу, і в міру скромних сил роблять усе, аби зберегти і примножити залишене у спадок. Тут Вілібальдові Бессеру встановлено пам’ятник. 2016 року за участю представника посольства Австрії Андреаса  Веннінгера було відкрито меморіальну дошку, у травні 2018-го – експозиційну ділянку «Сад Бессерівських рослин».

Довідково:

Народився Віллібальд Бессер 7 (18 за новим стилем) липня 1784 року в місті Інсбрук. До Кременця із Кракова (навчався там на лікаря в Ягеллонському університеті) приїхав на запрошення Тадеуша Чацького – одного із засновників Вищої Волинської гімназії (згодом ліцею).

У 25-річному віці очолив Кременецький ботанічний сад і був директором аж до його переведення до Києва. Паралельно тут, у Вищій Волинській гімназії, викладав природничу історію, ботаніку, зоологію. Із перших днів роботи в Кременці Віллібальд Бессер активно зайнявся флористичними дослідженнями. Плацдармом для них стали Кременецькі гори.

В. Бессер був не лише видатним флористом, а й першокласним систематиком. Багато «бессерівських» видів – загальновизнані.

Основним напрямом наукової діяльності В. Бессера вважається флористичний. Учений організував і здійснив наукові експедиції на Волині, Поділлі, Галичині, Бессарабії, Правобережній Україні тощо.

Дуже цінними, як із наукової, так і естетичної точки зору, є каталоги рослин, видані за директорування Віллібальда Бессера. Кращі екземпляри надсилав меценатам саду та заможним шанувальникам природи.

Кременецький ботанічний сад завдяки В. Бессеру відіграв особливу, величезну роль в історії інтродукції нових рослин на Україні.

Велике значення В. Бессер надавав гербарію, вважав, що він виконує наукову та освітню функцію. Для цього уклав рекомендації щодо збору гербарію, техніки його виготовлення. Це пожвавило флористику на Волині. Заслугою Віллібальда Бессера є те, що він у гербарних етикетках подав екологічну характеристику видів рослин, які гербаризував, хоча тоді такого терміну, як «екологія», в науці ще не було.

У рамках боротьби з інвазійними видами на території природно-заповідного фонду працівники відділу фітосозології провели запланований захід зі знищення золотушника канадського в урочищі Кар’єр на території Кременецького ботанічного саду.

Золоту́шник кана́дський, або золоту́шник канаді́йський (Solidago canadensis), – вид рослин із родини айстрових. Поширений у Канаді й США; натуралізований у Європі, Австралії, Новій Зеландії. Належить до переліку інвазійних видів України. Завдає великої шкоди не тільки природі України, але й лісовому та сільському господарству.

Чим небезпечний золотушник? Він дуже швидко «захоплює» нові й нові території: луки, пасовища, вигони, меліоровані болота, пустирі, лісові галявини, вирубки. Кожен його кущ виробляє до 100 тисяч насінин, які відрізняються дуже високою схожістю – до 95%. Коріння золотушника виробляє інгібітори – речовини, які пригнічують ріст інших рослин. Як результат – зникає більшість лугових комах, птахів, дрібних ссавців.

І хоча золотушник не такий небезпечний для здоров’я людей, як амброзія, борщівник Сосновського, проте вважається одним із найбільш небезпечних рослин. Займаючи будь-яку ділянку, золотушник повністю змінює його рослинний і тваринний світ. Він добре поширюється в лісі, витісняє ягоди і гриби. Під його суцільним покривом вже майже нічого не росте. Доведено, що там, де розташувалася ця рослина, ґрунт сильно ущільнюється, злежується і стає повітронепроникним. Якщо із золотушником не боротися, то за рік він може збільшити свою площу до 15 відсотків.

Галерея просто неба «Відкритий портал», що є родзинкою Кременецького ботанічного саду, поповнилась новим творінням художника, різьбяра Василя Петровського Vasyl Petrovskyy .

Символічним є те що скульптура розміщена на пні зрізаного дерева як символ того, що, втративши щось, ми одночасно щось здобуваємо…

ВОРОН, ворона – мають схожу символіку. У Європі ворони-стерв’ятники здавна пов’язані з війною, смертю, запустінням. Одночасно їх вважають символами хаосу і тьми, що передують світлу творіння. Адже найтемніша пора ночі – перед світанком. На контрасті ворон також є символом мудрості і довголіття.

Звідси і назва «На контрасті».

Задумом автора було бажання показати, що ми більше цінуємо те, що втратили: мир, спокій, звичний ритм життя. Зіткнувшись із викликами долі, починаємо гостріше відчувати прості радощі: ранкову каву, теплий дощ, шурхіт опалого листя під ногами, запах свіжовипеченого хліба, сімейну вечерю. Те, що раніше здавалося рутиною, зараз викликає задоволення і тиху радість.

Запрошуємо до огляду цікавинок ботанічного саду. Осіння пора спонукає до усвідомлення того, що час – швидкоплинний і є багато причин для того, щоб радіти кожній миті, яку дарує життя.